З А Х О Д И

з нагоди відзначення 70-річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні

у Криворізькому професійному гірничо-металургійному ліцеї

П.І.Б. учасника війни, його фото: Триленко Микола Пантелійович

Короткий опис біографії:

Триленко Микола Пантелійович народився 22 травня 1912 року в селі Мар’янське, Апостолівського району, Дніпропетровської області в сім’ї селянина і був останньою сьомою дитиною. Коли йому було 2 роки – померла мама, а в 15-ти річному віці втратив батька. Працювати почав ще підлітком (плів з лози корзини, стільці). Після закінчення школи працював рахівником у колгоспі. В 1937році одружився, а влітку 1938р. народився син.

В 1939 і 1940 роках воював на польському та фінському фронтах. Виїхав із Кривого Рогу 01.07.1941р. на фронт. Вступив у бій 03.08.1941р. 6 вересня 1941р. його військову частину перекинули на другу сторону Дніпра. 22 вересня під м.Борисполем потрапив у полон. Спочатку всіх полонених помістили в концтабір у м. Ровни. У лютому 1942р. полонених почали вивозити до Німеччини.

Після визволення з полону працював секретарем міліції громадянського містечка «Гойберг».

Після закінчення війни працював рахівником в колгоспі.

Помер Триленко М.П. 11 лютого 1994 року.

Тривожна пам’ять Бухенвальда

(спогади онуки Маляренко В.В.)

Весняний квітень так багатий на дні пам’яті. 7 числа – Міжнародний день пам’яті жертв фашизму – євреїв, 11 - Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів, 19 квітня – День Холокоста. Цього дня у 1943 році розпочалося повстання у варшавському гетто. Тільки почую по радіо розповіді про концентраційні табори і згадую свого діда Миколу Пантелійовича Триленка, якому теж довелося побувати в Бухенвальді.

З дитячих років запам’яталися мені його розповіді про війну. Ще в 1939 і 1940 роках воював він на польському та фінському фронтах. Повернувся до сім’ї, та недовго насолоджувався мирним життям. На другий день війни,       23 червня 1941 року, знову його мобілізували.

3 серпня 1941 року вже потрапив під фашистські кулі. Воював 47 днів і під Києвом потрапив у полон. Багато тоді радянських солдатів опинилося в оточенні. Повезли всіх, і мого діда, в Німеччину. Це було в лютому 1942 року. Гуркотіли колеса по рейках на Захід, а серця полонених молодих бійців рвалися на Схід, на Україну. І на території Польщі з друзями дідусь вискочив з вагона. Попросилися до хуторянина-поляка, щоб дав поїсти. Він запросив у дім, нагодував і здав всіх гестапівцям. Так потрапив Триленко М.П. до концтабору і мав арештантський номер 8425. Спочатку був у Закзенхаузені (з 17.03.1942 року по 4.02.1945 р.), а потім – у Бухенвальді. Визволили його 22 квітня 1945 року французи.

Микола Пантелійович важив тоді 37 кг. Ті з побратимів, хто після визволення одразу доволі наївся, всі померли.

Коли дід згадував про те, як там, у концтаборі, з людей знущалися, не міг спокійно говорити. Плакав завжди. Від голоду тисячі вмирали. Працювали багато і важко, на роботу і з роботи ходили під конвоєм, годували баландою з брукви, часто брудної й гнилої. Хліб з тирсою бачили хіба що в свята. Раділи кожній крихті.

Після війни повернувся в с. Михайло-Заводське, де його чекали дружина і син. Працював рахівником у колгоспі. У 1946 році народилася моя мати. Прожив батько довге життя, 82 роки.

Пам’ятаю, як по телевізору йшли новини і показували сміттєзвалище під Києвом. Люди розповідали, що їдять, одягаються та взуваються звідти. Демонстрували речі, які знайшли серед побутових відходів, скаржилися, що добротного викидають менше, як і продуктів, придатних для вживання.

Раптом дідусь розплакався. Стала допитуватись, що з ним. А він ще дужче. Потім крізь сльози сказав, що згадав Німеччину…